Інвестори вже не думають про заробіток, а готові доплатити, щоб зберегти заведені гроші

Таке відчуття, що інвестори вже думають не про те, щоб заробити, вони готові навіть приплатити, щоб зберегти заведені до нас гроші.

Вони не вірять ні НБУ, ні Кабміну, а вірять у те, що, якщо станеться колапс нашої гривні, їхні українські партнери заплатять їм якоюсь пристойною валютою та за номіналом.

Ну, дай Боже, щоб віру в надійність партнерів не втратили. Правда, треба визнати, що навіть благополучна Швейцарія відчуває на собі агресивну силу загального невдоволення і паніки.

Водночас, слухаючи цього тижня в залі Верховної Ради народних депутатів про стан нашої економіки, мимоволі складається таке враження, ніби вони не зовсім адекватно оцінюють те, що відбувається в реальному світі.

Згодні? Гадаю, вже всім стало більш-менш зрозуміло, що якість наукового прогнозування та управління економікою, включаючи охорону здоров’я та освіту, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Що ж тепер робити владі? Продовжувати і далі заливати порожньою балаканиною зневірені голови замість проведення конкретних реформ? Але вони це робили впродовж усіх останніх років. Де результати? Чому досі жодну з причин цієї великої кризи не вирішено?

Та тому, що вони системні. Повинна змінюватися вся система державної влади, а цим нагорі ніхто не хоче займатися. Ніхто не хоче ламати систему збагачення та корупції при владі. І немає мотивації в народу. Яким чином буде розшиватися ця важка ситуація в країні? Як уряд має намір підтримувати внутрішній попит? І як потім його підштовхнути до зростання? На жаль, але в рішеннях міністрів і нардепів не бачу механізмів, які змогли б зупинити падіння попиту, а без нього вся система мультиплікації активів працювати не буде. Не рятують і мізерні пенсії переважної кількості людей похилого віку.

І хоча Кабінет міністрів планує ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду в 5,5 млрд дол. за 7-10 років, як нещодавно про це було заявлено міністром соцполітики Андрієм Ревою, але мало хто серед провідних експертів у це вірить. Більше того, гірко усвідомлювати, що окремі міністри просто не в змозі грамотно підрахувати і показати нам свої результати, враховуючи наявний обсяг ВВП країни в розмірі трохи більше 90 млрд дол., його щорічний приріст трохи більше на 1% і величезний дефіцит держбюджету.

Безумовно, легше за все робити гучні заяви, не спираючись на конкретні цифри об’єктивного аналізу, та ще й посилатися на світовий досвід. Отже, у нас в уряді та Верховній Раді немає математиків, тобто при владі ті, хто рахувати не вміють (за винятком, звичайно, власної кишені), та й алгоритми вони дуже погано розуміють. Навіть широко розрекламований кабмінівський варіант внесення змін до діючої пенсійної системи – це ніяка не пенсійна реформа. А що можна назвати пенсійною реформою?

Для нас, з “дірою” в 5,5 млрд дол. у Пенсійному фонді України, мабуть, кращим сценарієм для різкого скорочення такого величезного дефіциту став би грузинський. Нагадаю, що в Грузії немає пенсійного фонду, немає фонду соціального страхування, а є універсальний державний бюджет, з якого виділяються кошти. Це дозволило їм радикально знизити податковий тягар та усунути зайві бюрократичні структури, які найбільш люто чинили опір реформам. Плюс у Грузії скоротили кількість міністерств з 18 до 13, а кількість державних служб – з 52 до 34. І відповідно тоді в них розмір мінімальної пенсії підвищився з 14 ларі (6,5 дол.) у 2003 році до 100 ларі (60 дол.) у 2011 році, а також було впроваджено монетизацію соціальних пільг.

Хіба це не приклад для вивчення та ефективного використання нашими реформаторами? І саме внутрішній попит повинен бути джерелом економічного оздоровлення і зростання. У зв’язку з цим неминуче потрібно говорити про структурну реформу українського ринку і перетворення в нашій трирівневій пенсійній системі. Це дуже складне завдання, і швидко його вирішити, зрозуміло, не вдасться. Однак, враховуючи опублікований Мінфіном текст бюджетної резолюції на 2018–2020 роки, Кабмін Володимира Гройсмана не планує стимулювати внутрішній попит, як і впроваджувати другий накопичувальний рівень пенсійної системи України. Невже в когось може викликати оптимізм підвищення мінімальної заробітної плати з 3723 грн у 2018 році до 4425 грн до кінця 2020 року з урахуванням того, що вже в 2018 році передбачається курс долара США 29,3 грн за одного “американця”?!

Але, лише вирішивши ці ключові проблеми, ми побачимо нові потоки грошей стратегічних іноземних інвесторів. Тоді ж особливо рельєфно позначиться зв’язок довіри інвесторів із ціною на внутрішньому ринку. А поки наші закордонні партнери з гіркотою зазначають, що, мовляв, невизначеностей в українській економіці значно більше, ніж перспектив для заробітку. Прямо і жорстко вони сьогодні ставлять чиновникам неприємні запитання, зокрема, коли державне регулювання на ринку стане для інвесторів передбачуваним, прозорим і стабільним? Чи можна прискорити цей процес?

Нарешті, міністрів і народним депутатам треба зрозуміти одну просту річ: у всьому світі ринок – це жива істота. Він не може довго стояти. Він або зростає, або падає. Відповідно, загальне здоров’я економіки країни – це її ВВП і платоспроможність громадян. Залежно від цього і буде змінюватися погляд інвесторів на Україну.