Футбол, міжцерковна боротьба і популізм у парламенті повертають українців до гасла "Геть від Москви"

Доброго здоров’я, друзі! Прекрасна країна прокинулася зранку з недовольним виразом на обличчі, вспомнила про футбол і плюнула. Потом вспомнила про політиків і матюкнулася. А згадавши, що надворі не субота, а всього лише п’ятниця, тяжко зітхнула і поплентала збиратися на роботу. В общем, всьо плохо, кругом мудаки і підараси, і в цьому неповторно чудовому настрої приступаєм до чергового обзору новостєй.

Наливаючи собі кохве чи чай, стежте, щоб не облитися – нам сьогодні ще ожогів не вистачало. А наливши не заляпайте одежу, клавіатуру чи службові папери. А тепер, коли все готово, перед вами парує смачний ранковий напій – посміхніться. Надворі таки п’ятниця, попереду чудові вихідні і 5/6 літа. Час треба провести з толком і користю, ми живемо зараз і другого життя в нас не буде. І треба сприймати своє життя таким, яким воно є, тим паче ніяких причин для трагедії нема. Всі готові? Взлєтаєм.

Учора наші футболісти в яскравій і безалаберній манері продули збірній Північної Ірландії, а наші польські друзі коварно зіграли з німцями в нічию, позбавивши збірну України навіть теоретичних шансів на вихід з групи. Єдине, що ще можуть зробити синьо-жовті корисного на Євро-16 так це програти полякам з крупним щотом, шоб принаймні забезпечити збірній Польщі перевагу перед іншими командами в кількості забитих і пропущених м’ячів. Дідусь сумнівається, що збірна Фоменка виконає цю установку, ще чого доброго візьме і виграє. І цим лише напакостить нашим сусідам. Бо така вже місія в наших футболістів – єслі псувати настрій, так усім кругом.

Футболісти серйозно підставили і наших діпутатов, які накануні матчу замість голосувать у сесійній залі, галасливою юрбою всілися в чартер і полетіли радуватися жизні в мальовничий Ліон. А тепер бояться повертатися, небезпідставно очікуючи на ядовитий сарказм потроєної сили у виконанні розгніваних небайдужих громадян.

От чого в нашій країні завалісь – так це ядовитого сарказму і гніву. Природні залєжі цих ресурсів в Україні б’ють світові рекорди, запасів лютої ненависті в українцях більше, ніж нафти в Саудівській Аравії. Цей факт добре відомий народним обранцям, що й пояснює мандраж, який вони іспитують перед поверненням додому.

Футболісти тоже, вірогідно, вертатимуться в Україну поодинці та окольними путями, шоб не нарватися. Водночас, українські атлети, які зараз готуються до Олімпіади, сплять уночі тривожним сном, їм сняться поразки і невдачі, нєкоторі плачуть і скиглять “мама”. Коє-хто всерйоз задумався відмовитись від поїздки в Бразилію, бо ну його к лихій годині таку народну любов і признаніє. В общим, трудно буть в Україні на виду, коли ти знаєш, що із глядацького залу на тебе дивляться мільйони пар палаючих очей, які злорадно чекають, коли ти спіткнешся, невдало виступиш чи щось не те скажеш. Пощади не буде, бо накопичені в народі запаси злості треба кудись дівати.

Добре, що ці запаси в нас лише для внутрішнього споживання, на експорт вони майже не йдуть. Українські вболівальники у Франції демонструють взірець доброзичливості та толерантності, вигідно відрізняючись від фанатів з РФ. Росія продуцірує ненависть ісключітєльно на експорт, цього літа у французької поліції з п’яними русскімі більше мороки, ніж з ісламськими терористами. Як це не странно, но Росія експортує Європі ненависть з целью добитися від неї любві і обожанія. Но добивається обратного ефекту і страшно цьому удівляється.

Зато мірові лідєри Росії давно вже не удівляються, не обманюються і ведуть себе з Хуйлом, як і положено з опасним больним. Спокойно і хладнокровно закривають в його палаті вікна, закручують краніки, а потом посилають санітаров, які спрашують пацієнта “Ну как?”. Євросоюз подивившись результати аналізів та заслухавши доклади санітарів рішив не уменьшать размери клізм і продовжити їх применєніє. І под благовидним предлогом участі в Петербурзькому економічному саміті послав до Хуйла с етой вестью старшого санітара Єврокомісії Жан-Клода Юнкера. Встреча з Хуйлом проходила за закритими дверими і понятно, шо Юнкер тут лише посреднік. Якому поручено ознакомить больного з предпісаніями дохторів, засунуть йому в анус градуснік і сочуственно цокаючи язиком вислушать жалоби.

Подобна місія поручена также і другим знаковим персонам, які полетіли в Санкт-Петербург і присутствіє яких має вселить в больного надєжду, шо дохтори ще не окончатєльно махнули на нього рукою. Появився там і Саркозі, якого в Європі щитають умельцем разговарювать з Хуйлом і успокаювать його. Послали в Росію і Пан Гі Муна, которий работає високопоставленим чиновніком в нью-йоркському офісі ООН.

Задача Пан Гі Муна, наскільки можна судить, було донести до пацієнта ідею м’ягкої капітуляції в Сирії. З цією метою кореєць болєє-менєє справився, хоть і безбожно перестарався з компліментами Хуйлу. Всьо-таки, восточні канони облизувать противника перед тим, як його проковтнуть в Пан Гі Муні нєістребімі даже після многих років, проведених у США. Но тут нечистий смикнув генсєка ООН за язика і він шото ляпнув про важну роль Хуйла у врегулюванні українського питання. Ляпнув, то й ляпнув, але наша діпломатія була на чеку і постпред України при ООН Єльченко сів на білого коня і грізно махнув шаблею: “Ти шо там розпиздівсь? От лише прилети в Нью-Йорк, я тобі, блять, покажу”. Тепер Пан Гі Мун сидить в Петербурзі і подобно нашим діпутатам в Ліоні мандражує та рішає якими окольними путями добиратися на роботу. Бо хто тих українців з їхніми національними запасами радісної злоби знає… Ану як справді шаблею рубане?

Тим часом у Стамбулі, в тихій і оповитій ладаном келії Вселенський Патріарх Варфоломій помолившись взяв до рук учорашнє звернення Верховної Ради. В якому наші діпутати на трьох сторінках майтерно ябеднічають на РПЦ МП і лічно Гундяєва, хвалять Україну і наприкінці просять скасувати томос 1686 року. А також помогти провести Всеукраїнський парвославний Собор. Релігійні питання дуже делікатні і дідусь намагається їх рідко згадувати, щоб навіть випадково не зачепити почувань віруючих людей. Але Всеправославний Собор, який починається завтра, це вже чиста політика, тому не можна згадати й про цю подію.

Діло в тому, шо Вселенський Патріарх в смиренності своїй ішов Гундяєву на всі поступки. Так например, розуміючи, шо в накал дружби Хуйла з Ердоганом Гундяєву неловко летіти в Стамбул, Всеправославний Собор вирішили провести на грецькому Кріті. Но Гундяєв продовжив привереднічать. Войдя в його положеніє і розуміючи, шо Гундяєву може бути неприятно, коли на його глазах прийматимуться рішення про Помісну Церкву в Україні, Варфоломій согласився взагалі не розглядати на Соборі українське питання. Но коли вередливий Гундяєв видвинув очередне требуваніє, кажеться про перенесення термінів Собору, терпець старенького патріарха урвався: “Ні, так ні”. Тому Гундяєву пожелали всього харошого, рекомендували побільше молитися, а в порядок денного Собору вернули питання українського православ’я. Отже, друзі, не виключено, шо на наших з вами очах очах відбудеться історична подія, якої многі в Україні ждали цілих 330 років. І можливо саме зараз відбудеться формальне рішення, яке відкриє шлях до створення в Україні Помісної церкви. Це вже буде зовсім інша історія, бо не факт, що все йтиме гладко. В церквах тоже сидять батюшки-українці, в яких запаси національноїх злоби і сердитості лише трошки замасковані притаманною їхній професії смиренністю. Но як тільки діло доходить до об’єднання та дєлєжа, з їхніх благообразних облич злітає нальот братолюбія і натомість рельєфно проступають притаманні решті українців зловісні риси.

Не секрет, що теперішня ситуація невизначеності цілком влаштовувала багатьох ієрархів, які формально знаходяться у складі РПЦ МП, а на ділі користуються повною свободою. Бо коли на них намагаються шикнути з Москви, ієрархи питають: “Ви шо там, газєт не читаєте? Знаєте, як нам тут трудно?”. То Москва іспугано затикається. А коли щось хоче від них Київ, ієрархи сумно зітхають: “А шо ми можемо? Ми зв’язані канонічними обов’язками перед МП”. І вже Київ розгублено чухає потилицю. Як там будуть далі розвиватися події зараз сказати складно. Гундяєв навряд чи просто так уступить українські єпархії, які дають РПЦ половину їхнього доходу, а до дєнєг Гундяєв іспитує безкорисну любов. Але на тлі подій останньої третини тисячоліття чітко видно в якому саме напрямку рухається в Україні й православна церква.

Таким образом, під гучні кричалки футбольних фанатів, під мелодійні церковні дзвони, під крик і вереск у Верховній Раді, сопровождаєма ядовитим чвирканням в соцмережах та стріляниною в АТО, Україна, не сильно спокійно і не дуже впевнено продовжує рухатися курсом, який майже сто років тому сформулював Микола Хвильовий: “Геть від Москви”.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за поневолених в Криму, за Сенцова, Карпюка, Клиха і за всіх-всіх бранців, всіляко допомагаємо Армії та ведемо себе прілічно.

І слєдім, шоб віздє був порядок! А не то, шо січас

Свирид Опанасович