Джерелом корупції є пристрасть еліт до розкішного життя

Особисто мені неодноразово доводилося мати справу з регіональними чиновниками: їм, відверто кажучи, немає жодного сенсу працювати чесно і турбуватися про своє професійне зростання.

Навіть якщо вони будуть працювати ефективно й чесно, то все одно при чужому клані ніколи не піднімуться по кар’єрних сходах. Адже для голови клану головне – це особиста відданість, а не результативність і тим більше не чесність в роботі з людьми. І що б у Києві з найвищих трибун не казали керманичі, але поки мотивації до чесної і ефективної роботи в чиновників нема.

Тому і розмірковує у регіонах багато хто з чиновників приблизно так: мовляв, отримав свій маленький “шматочок” (більше все одно працею праведною не нажити палат кам’яних), урвав щось тут швиденько і потихеньку, а потім звідси треба звалити. Якщо не вийде вчасно піти, то їх “підуть” чергові клани. І це стосується не лише регіонів, а й цілих галузей в економіці. Так і живемо, економічна модель і система держуправління породжують саме таку реальність. Роками влада вибудувала у нас не тільки політичну, а й економічну вертикаль. От і на прикладі Верховної Ради бачимо, як державна система ламає ідеалістів майданів.

Виходить, поки мотивації не буде знизу, про жодну боротьбу з корупцією не варто й говорити. Тим більше що хабарництво набуло в Україні просто гігантських масштабів. Адже це не подекуди дехто у нас деколи не хоче чесно жити, а це вже давно стало для наших іноземних партнерів та інвесторів макроекономічною характеристикою української економіки. Отже, досить за нашими корупціонерами бігати з пряниками, їм потрібен жорсткий батіг і інші китайські товари. Нехай поки не системна, але хоча б вибіркова боротьба з корупцією має призвести до якихось “посадок” знахабнілих чиновників.

При цьому наш освічений правлячий клас, нарешті, повинен зрозуміти, що так далі жити в корумпованій країні неможливо, бо далі – крах. І він настане, якщо зберігати все так, як є. Тому до влади вже зараз треба приводити еліту, яка не тільки не буде ставити перед собою мету незаконно збагатитися, а й законне збагачення для неї не буде метою. Для цього є передумови. Нерідко доводиться бачити таких молодих людей, для яких принцип справедливого розподілу благ і персональна чесність є безапеляційними. Вже є й такі керівники. Є для нас гідні приклади і серед інших європейських країн, де давно криміналізували невідповідність між доходами і видатками чиновників.

Наприклад, у Швеції, Норвегії, Данії (хоча й не розстрілюють, і не відрубують руки хабарникам) корупція в рази менша, ніж у більшості інших країн. Чому? Інша культура? Думаю, що, насамперед, є базовою саме система зміни цінностей всередині суспільства. Саме на ній треба вибудувати боротьбу з корупцією в Україні. У зв’язку з цим хотів би нагадати давнє-предавнє повчання про те, що пристрасть еліт до розкішного життя – це і є джерело корупції. Це також лакмусовий папірець нашого верхнього щабля влади до його готовності запроваджувати антикорупційні суди. До речі, з цього в Сінгапурі починав перший прем’єр-міністр країни Лі Куан Ю.

Можна, безумовно, демонструвати колосальні успіхи, а не вміння перевзуватися в повітрі, якщо антикорупційну боротьбу ведуть не на рівні окремих губернаторів. Взяти хоча б показовий приклад “чистих рук” в Італії, де зуміли посадити у в’язницю прем’єр-міністра і ще близько 500 високих чиновників і політиків. У підсумку будівництво одного кілометра метрополітену в Мілані стало дешевшим на 57%, зведення міжнародного аеропорту було здешевлено на 59% від початкового кошторису і так далі. А у нас еліта поки що активно і небезуспішно чинить опір впровадженню цивілізованих правил. Більш того, за кожним головою облдержадміністрації досі стоїть певна фінансово-промислова група, наближена до президента.

І влада, на жаль, лише даремно говорить з різних трибун і екранів телевізорів про два системних стовпи, на яких в усьому світі стоїть боротьба з корупцією, – це неминучість відповідальності та невибірковість притягнення до відповідальності посадових осіб. Скільки вже разів за останній час у телерепортажах ми бачили факти передачі хабарів! Відкривалися гучні кримінальні справи, і що? В результаті – нічого, жодних винесених вироків судами різних інстанцій. І природно, що в суспільстві швидко втрачається довіра до оголошеної судової реформи і до ефективності боротьби з корупцією.

Немає довіри в іноземних інвесторів і до наших корумпованих чиновників. Досить часто в бесідах з зарубіжними колегами спливають окремі елементи міжнародного розслідування Panama Papers, коли було опубліковано інформацію про офшори, які використовували 150 політиків з різних країн світу. Отримані тоді документи свідчили про те, що панамська юридична фірма Mossack Fonseca допомагала клієнтам відмивати гроші та йти від податків. У них містилося досьє на 150 політиків, у тому числі 72 нинішніх або колишніх голів держав. Наразі відомо, що в більшості країн були порушені кримінальні справи, чиновникам були винесені вироки судів з “посадками” та звільненням із займаних посад.

А що у нас в Україні? Кому-небудь відомий бодай один випадок проведення розслідувань у зв’язку з цим міжнародним офшорним скандалом? Про що все це говорить? Звісно ж про те, що насправді у нас так і не ведуть системної і комплексної боротьби з корупцією, а значить проблеми еліти нікуди не поділися. Хоча “нагорі” вже просто не можуть не помічати запиту суспільства на те, щоб садили не тільки самих корупціонерів і казнокрадів, а й їхніх родичів, кумів і товаришів по службі. Щоб всі були рівні перед Законом, і щоб була невідворотність покарання. Але поки цього нема.