Медреформа від уряду – стрибок з неперевіреним парашютом

Багато молодих талановитих українців кажуть в соцмережах #Вимагаю_Медреформу, щиро прагнучи докорінних змін сфери медицини.

Знайдіть хоч когось в країні, хто проти того, щоб покращити якість та підвищити доступність медицини, щоб українці жили довше і більш щасливо! Але чи дасть нині запропонована МОЗ медична реформа кращу якість, більшу доступність та ширший охват медзабезпечення? Це головне питання, хіба ні?

Самі вирішуйте погоджуватись чи ні, але Ви маєте знати:

1) Це не стільки медична реформа, скільки реформа моделі фінансування медицини, яка до того ж протирічить статті 49 Конституції України, що у тому числі передбачає «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я МЕДИЧНА ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ БЕЗОПЛАТНО; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». Справжні ж пріоритети «медреформи» видає Меморандум з МВФ: «Ми запроваджуємо глибокі та всебічні реформи у галузі охорони здоров’я З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИДАТКІВ У ЦІЙ СФЕРІ і покращення показників здоров’я населення», «Це допоможе СУТТЄВО СКОРОТИТИ НАДЛИШКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ В ЛІКАРНЯНОМУ СЕГМЕНТІ і покращити якість послуг».

2) Головними Комітетами при розгляді пакету законопроектів «медреформи» визначили бюджетний та соцполітики, а не медичний! І координатором робочої групи визначений Сергій Березенко, а не, скажімо, Ольга Богомолець. Мабуть в іншій «конфігурації» шанси потрапити до зали ВР у цієї «реформи» були б невеликі.

3) Демократизм і інклюзивність при розробці і обговоренні реформи були на традиційному рівні. Спочатку її погодили з МВФ, а потім вже почали нав’язувати через жорстку пропаганду в ЗМІ кінцевим споживачам – українцям, яким нею користуватись. Підхід той самий, що при «впровадженні» пенсійної реформи. Роблять їх так, ніби українці взагалі останні, з ким треба радитись і узгоджувати пропоновані новації.

4) Головна ідея реформи «Гроші йдуть за пацієнтом» – чудова, але диявол, як завжди, криється у деталях. Скільки грошей «йде за пацієнтом» з бюджету, а скільки він має доплачувати сам? Якими будуть тарифи на лікування? Яку частину витрат держава покриє пацієнтам за послуги докторів і за ліки по тих чи інших хворобах? Наскільки і в яких населених пунктах скоротиться існуюча мережа державних та комунальних лікувальних закладів? Якою буде державна політика стосовно існуючих та нових, українських та іноземних клінік, лабораторій та виробників ліків? Як реформа вплине на чисельність лікарів кожної спеціалізації у різних регіонах країни? Як зміниться оплата праці та навантаження медпрацівників?

5) Законопроекти не дають відповідей на всі ці життєво важливі питання, адже їх регулювання по суті передається на підзаконний рівень – Уряду та Національній службі здоров’я, очолювати яку дозволять навіть людині без медосвіти. Закон пропонує надати їм мегаповноваження – визначати потреби населення країни в медзабезпеченні, розробляти тарифи на оплату медпослуг, формувати перелік доступних пацієнтам постачальників медичних послуг, які, до речі, отримають доступ до фінансування близько 90 млрд грн на рік…

Наступним кроком, гадаю, вони змінять Уляну Супрун на чергового кума, брата чи свата, і система запрацює «по-новому», освоюючи 90 млрд грн медфінансування на рік, приватизуючи «надлишковий потенціал медичного сегменту» і т.д. Але чи стане краще від того українцям, у тому числі тим, хто сьогодні каже #Вимагаю_Медреформу, велике питання.

Ми за медичну реформу! Але нас з Олег Ляшко і командою Радикальної партії не влаштовує підхід, який пропонує уряд. Як і спосіб, в який це робиться. «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування», – встановлює Конституція України.

Медреформа у нинішньому вигляді – стрибок з неперевіреним парашютом, з рюкзака якого строкато стирчить лахміття.

Primum non nocere!
Не зашкодь!