Депутати готові влаштувати Європарламенту "український тиждень"

Доброго здоров’я, друзі!

На календарі в нас необична дата і дідусь щиро вітає всіх, хто народився 29 лютого – дождалися нарешті і ви свого празніка. То хоть попразнуйте нормально, бо наступний день народження у вас лише через чотири роки.

Обзор сьогодні дідусь зранку написати не встиг, бо времені не було. Тому замість вечірньої казочки подивимося, що там коїться у світі.

Сама грандіозна новость нашої з вами сучасності безперечно долгожданний Оскар Леонардо ді Капріо. Бо судячи з новостних стрічок та коментарів граждан, масштаб цього собитія таков, шо в подальшому історики ділитимуть плин історії на “до” і “після”. На тлі цієї події всякі там Хуйло, Обама і даже хунта сором’язливо знітилися та отошли на задній план – над планетою зійшла зоря велікого Лео.

Взагалі, після перегляду української мордокнижки у незаангажованого читача може скластися враження, шо єслі би ді Капріо рішив здуру балотіруваться в президенти України, то українці б його наверняка обрали. Правда, на другий день після інаугурації Лео тікав би до себе в Каліфорнію, сопровождаємий громогласним “геть, скотиняко!”. Чого так? Того ніхто не зна.

Но существує теорія, согласно якій на території України сходяться дві полярні сили, соприкосновеніє яких дає сокрушітєльний ефект, сопоставімий по ефекту з космічною чорною дірою. Одна сила – то політики, которі вважають себе вправі управляти людьми і бути для них пастухами. Друга сила – то сам народ, которому пастухи даром не нужні, їм при владі потрібні покірні слуги, яких можна шпиняти, понукати і всячеськи принижувати. Ця природна аномалія постійно булькає, піниться і зрештою пожирає все, що до неї потрапляє. А єслі хто в тій політичній дірі і виживає, той на всю жизнь остається моральним калікою. Ходять потом оті лішенци вирячивши очі і в руках кожного стрічного шукають мікрофон, шоб варнякати в нього “реформи, монетарна політика, бюджет…”. Ющенка, бачили? Отож… Но то тяжолий случай.

Або візьмемо лайт-версію – беднягу Абромавичуса, про якого вообще всі наглухо забули. Ще недавно той Айварас був властітєлєм дум і чи не главним персонажем девічьїх грьоз України, вполнє сєбе на рівні з ді Капріо. І шо? Всього лише рік в українському уряді і всьо… пропав чоловік. А тепер взагалі усіма позабут-позаброшен. Так жалко пацана…

А еті, як їх… із злочинної влади? Азарова не чіпатимемо – гріх над убогими сміятися, но вот етот, як же його – Захарченко. Сказав недавно, шо в України один путь – вместє з Росією. І лічно він, Захарченко, готов возглавить оту ходу. Представляєте, як дядька торкнуло? Чи може їм там у Москві спеціальні уколи колють? Прямо в голови. Єслі так, то я за Федоровича переживаю – нещасний довго не протяне. Він у нас і так на голівку всігда слабенький був, а тут іще уколи…

Іноє дєло біженці до нас. От например Міхо Ніколозович. Цей ще нівроку так, хорохориться. Бо грузіни вообще люди жизнєрадосні. Правда, нєсколько оторвані від реальності. Тому Ніколозович, відімо, і сам щиро повірив, шо скоро в’їде у Верховне Шапіто на чолі самої крупної фракції, посуне Сєню, а там і Пороха подвине. І в результаті проведе такі нужні Україні реформи: А) уволить Авакова нахуй; Б) при Міністерстві оборони буде створено прекрасний чоловічий хор; В) потом видно буде.

В общем, трудно отим варягам із нами. Сложний ми для них народ. Труднореформіруємий.

Політики ж отєчественного проізводства намного хитріші. Вони реформи проводити ізначально не собиралися. І на то множество причин: во-первих, вони не знають, шо нада дєлать. А во-вторих… впрочем, достаточно і во-первих. Тому наші політики добиваються народної любві і обожанія путьом влаштування для нас разних шоу та атракціонів. І стараються ж хлопці не на шутку. То покажуть нам по тєлєвізору колективний відеосрач, то оприлюднять якіто тайні протоколи, то развлєкають глядачів расслєдованіями і разоблаченіями. А нєкоторі, наіболєє безбашенні, набравшись храбрості, виступають із сольними номерами. Руководствуюясь, при цьому, власними представлєніями о прекрасном. Добре що ще хоть у трусах перед камерою не пригають. Чи вже і в трусах пригають? Ну шо ж… стараються, бідолахи, хто як уміє. А ми етого нє ценім. То хто ми після цього? Сволочі неблагодарні…

От, например, артіст разговорного жанра під творчим псевдонімом Арсеній Петрович. Коли його приперли до стєнки, неабияк взбодрився, вихватив гранату і тепер грозиться взорвать усіх к чортовій матері, якщо всі нємедлєнно не признають, шо він самий лучший прем’єр-міністр України за всю її історію, починаючи від мезоліта.

Бо угроза продати 1 млн гектарів землі – ето і є та граната, взрив якої може відірвати Сєні ручки, поламати ніжки. Резонні люди йому кажуть: “Не трогай землю, Сєня. Це ж Україна, тут тобі за землю голову оторвуть”. Но Сєня ніяк не вгамується і капрізнічає. Трудно вундеркіндам пережить столкновеніє з реальностью, коли оказується, шо мама була необ’єктивна, багато років підряд торочачи, шо ти в неї самий умний і самий красівий.

Но самий любимий жанр наших політіков – ето разоблаченія, расслєдованія і сриваніє покровов. Тут їм равних нема ніде. В Україні виплекалася ціла професійна каста разоблачітєлєй і сриватєлєй, самі успішні з яких засідають в Шапіто з мандатами членів президентської фракції. Представляти сторону власті для них, бідолашних, непривично, а робити шось корисне і конструктивне вообще протівоєстєственно. То вони й мучаться у тому Шапіто ізнивая от бездєлья.

І тут хунта начала творити чергову обичну херню, направлену на розвал коаліції. Діло як для України це буденне – рутіна одним словом. Но діпутатам-сриватєлям-покровов нада ж шось робити. І вони радісно оживилися – та давай мочити всіх направо і наліво. Заварилася обична колотнеча, в якій наші політики почуваються як риби в воді, будучи свято переконаними, шо це іменно те, що потрібно країні, яка веде війну.

Правда Порох чогось дуже обідився і як розпсіхується. Побігавши туди-сюди по кабінєту визвав отих діпутотов та напомнив їм, шо вони вообще-то із його фракції. В общем, состоявся тяжолий разговор, содєржаніє якого тут же стало відомо широкому загалу, бо діпутати-разоблачітєлі не видержали соблазна і нємедлєнно всім обо всьом розказали. Порох після цього вообще псіханув і послав одного з них, Мустафу на… у Відень. На засідання парламентської асамблеї ОБСЄ. Мустафа канєшно обідився, но у Відень всьо же приїхав. Оглядєлся, а там… мамадарагая… діпутати з разних європейських стран. І всі поголовно непугані та не разоблачонні! В общем, дав там Мустафа усім пробздєтся, но більше за всіх досталося одній російській курці з символічним прізвищем Козлова. Топтав Мустафа оту курку довго і жестоко, но тут його рассєяний взгляд впав на Нєстора Івановича Шуфрича. Який сидів там же. Собственной персоной. Только ето і спасло нещасну Козлову від тєрзаній пилкого Мустафи, вніманіє якого тут же переключилося на соотєчественніка. В общем, діпутати парламентської асамблеї ОБСЄ, должно бить, пережили чимало гострих і щекотлівих моментів, не подозревая, шо в нашому Шапіто це все в порядке вещей.

Судячи з посту, який потом Мустафа розмістив у мордокнижці, командіровка в Австрію йому так понравилася, шо він не проч їздити туди постоянно. Тож хунта може вздохнуть спокойнєє – нєуйомна енергія принаймні одного разоблачітєля направлена в мирне русло.

Да, кстаті, сьогодні в Європарламенті начинається “Український тиждень”. Під цією благозвучною назвою криється навала орди українських діпутатов до європейських парламентаріїв і дідусь бажає європейським діпутатам витримки і такту – їхні українські колеги живуть в условіях жосткої природної аномалії, приїхали з чорної діри, то можуть поводитися нєсколько странно. Например – жостко сратися між собою в присутствії європейських колег. Таким образом наші народні ізбранніки всіма силами формують у Європі імідж України, як цивілізованої і толерантної держави з високим рівнем політичної культури.

Все це, звичайно прекрасно, друзі, але ось уже багато років діда непокоїть думка – чого наші політики усі як один творять оту всю свою херню з таким зверскі серйозним виразом обличчя? Хоть би один з них улибнувся і сказав: “Та ми просто дурака валяєм, друзі”.

А між тим, спливають останні години зими 2016-го, скоро на календарі весна, і будем сподіватися, шо період весєннього обостренія зачепить не одного нашого діпутата й політіка. І вони порадують нас ще не одною смішною глупостью.

Свирид Опанасович

Загрузка...