Скарб, якого краще не знаходити.
Це я про потяг з нацистським золотом, що знайшли в Польщі.
Хоча це ще не остаточно і достеменно, що в тому потягу ніхто не знає (потяг під землею, і доступу до нього наразі немає, і всі розмови про скарб є нехай і добре мотивованим, але лише припущенням), а двоє панів, які причетні до знахідки, вже сподіваються на 10% скарбу.
На увесь скарб, якщо це речі конфісковані нацистами у євреїв, сподівається в Нью-Йорку Світовий єврейський конгрес.
Якщо ж скарб було вивезено з СРСР, то на нього вже висловила претензії словами якогось правника Росія. Росіяни люблять закони, договори і правила, які їм вигідні. І історію. Ту частину, яку зуміли викривити на свою користь.
На місці влади України я би теж не мовчав. Ну, знаєте, нас теж знищували в концтаборах, ми теж воювали, наші скарби теж вивозили. Та і угода про розподіл майна колишнього СРСР нами з Росією так і не була ратифікована. Отже, можемо претендувати на частку.
А що Польща? А Польща, боюсь, залишиться усім винною. Коли роздасть 100 відсотків скарбу євреям, росіянам, українцям і усім іншим, що зголосяться, то 10 відсотків треба буде ще заплатити двом полякам, які той поїзд знайшли.
