Варіантів виведення України з кризи вистачає, але у влади немає бажання це робити

Філософи минулого стверджували: кожне покоління зобов’язане пройти через війну, щоб отримати негативний досвід, навчитися цінувати мир і пізнати ціну допущених помилок.

Але, на жаль, у всіх війнах ми перемагаємо найважчим і ресурсномістким способом. Хоча можливості для прямих інвестицій у нас зараз, можна сказати, безмежні. Наприклад, у Китаю напевно є інтерес до нашої вугільної промисловості. Але чи ми будемо пускати китайців у Донбас, де вони хотіли б стати акціонерами вугільних шахт?

Впевнений, що вони таким чином побажали б створювати для себе запасний ринок праці. А ми чого боїмося? Особисто я б цього не боявся, хоча більш обережно і виважено ставився б до того, в кого ми будемо запозичувати технології, тобто технології I або II ряду? Щоб у підсумку ми не стали технічним придатком Китаю або індустріального Заходу. Простіше кажучи, щоб ми не копіювали копію, а, навпаки, у партнерстві створювали оригінал. А для цього також потрібна стабільна гривня для планування інвестицій, зниження інфляції, прогнозування бізнес-проектів українському реальному сектору економіки хоча б на 2-3 роки вперед.

Або фінансово-економічний блок Кабміну та Нацбанк і далі будуть стимулювати розгойдування гривні на догоду валютним спекулянтам? Відповідно при такій лояльності уряду і НБУ до волатильності гривні, великі спекулянти наповнюють наш ринок короткими палаючими грошима, влаштовуючи “гойдалки”. За такою рекордно високою обліковою ставкою НБУ в порівнянні з європейськими та американськими ставками ці валютні спекулянти отримують у нас просто надприбутки. Вони ж в певні періоди штучно підштовхують курс гривні до зростання, а потім, зафіксувавши прибуток, обвалюють гривню. Через короткий час знову запускають чергову хвилю девальвації та інфляції. І що робити при цьому нашим виробникам?

Важко знайти правильну відповідь на це дуже болюче питання, оскільки політичні лідери і топ-чиновники не усвідомлюють, що і як відбувається в економіці України та чим це все закінчиться для нас. Більше того, ніхто з міністрів і нардепів так і не визнав своїх помилок, значить, поточну ситуацію в економіці топ-чиновники будуть і далі свідомо посилювати. А дискусії цього тижня у Верховній Раді показують, що дії законодавців неадекватні викликам кризи.

Та й реакцію США та ЄС на політичну боротьбу між собою наших парламентарів, що набирає обертів, можна сміливо оцінювати як запізнілу. І як з’ясовується, чудес у західній прагматичній політиці не буває, ось і президент Трамп пропонує проект бюджету-2018, у якому Україна буде отримувати від США кредити замість безоплатної військової допомоги. Що буде далі? Переконаний, ця велика криза у нас всерйоз і надовго. Ми продовжуємо жити не за коштами, бо беремо нові кредити, щоб обслуговувати старі. При цьому влада не враховує всю лінійку проблем, з якими стикається український бізнес.

Судіть самі. Це і недоотриманий прибуток через блокаду на сході країни. Це і дуже високі процентні ставки з необхідністю нашим підприємствам виплачувати валютні борги, а не рефінансувати їх у модернізацію виробництва. Немає у топ-чиновників і такої оцінки, як втрачені можливості, але про яку прекрасно знаємо ми – підприємці. Наприклад, мені доводиться оцінювати у бізнесі і так звані альтернативні витрати – це ті іноземні інвестиції та сучасні технології, які, зокрема, вже до кінця 2017 року не прийдуть в Україну. У цьому зв’язку залишається лише нагадати Кабміну Володимира Гройсмана, що ще в квітні 2014 року Міжнародний валютний фонд схвалив кредит для України в розмірі 17 млрд дол. США, але по частинах, а поки в нашій економіці грошей майже немає.

Зате податкові витрати в українській економіці – на рівні розвинених індустріальних країн Європи та Азії. Немає звичних для інвесторів податкових стимулів, спрямованих на те, щоб якомога довше утримувати вкладення нерезидентів в акції українських емітентів. Нарешті, щоб в Україну приходили стратеги з Євросоюзу і Китаю, нам треба активно займатися внутрішнім попитом.

Адже коли ми самі масштабно почнемо будувати малий і середній бізнес, коли наш середній клас буде робити вкладення в акції українських компаній і з’явиться новий ряд інституційних інвесторів, ми відразу відчуємо, як будуть вливатися в Україну інвестиційні гроші і приходити новітні технології.

Однак, важливо ще раз підкреслити, що неконкурентна економіка стимулює девальвацію національної валюти, що добре для місцевих експортерів, але погано для внутрішнього споживача, який змушений купувати багато імпортних товарів. Як тут знайти золоту середину? Адже в неефективній економіці курс нацвалюти завжди нижче. І все ж для реального сектора економіки потрібна, насамперед, стабільна гривня, оскільки, наприклад, інвестиційний цикл у машинобудуванні приблизно 7–8 років, а в літакобудуванні – майже в 2 рази більше. І як у цих високотехнологічних галузях готувати бізнес-плани, якщо не знаєш, що буде з курсом гривні вже через півроку? На кого вішати валютні ризики? Як оцінювати і розподіляти інвестиційні ризики та як розробляти власну стратегію інвестування?

Питання, питання, питання. Думаю, цю тему нам треба продовжувати обговорювати, вона є ключовою. Нарешті, хотів би нагадати міністрам і народним депутатам про те, що ми давно вступили до СОТ, що об’єднує більше 150 країн і на які припадає понад 95% світової торгівлі. Хто від цього виграв? Україна? На жаль, виграють від членства в СОТ ті країни, у яких конкурентоспроможні політичні та економічні моделі. А що Україна? Хіба у нас перестали купувати метал, зерно або деревину?! Зауважте, ми поставляємо на світові ринки все те, що має дуже низьку товарну вартість, без чого ці країни жити не можуть. З іншого боку, низка наших галузей просто відмирають, як, наприклад, текстильна промисловість. Що буде з тими ж машинобудуванням і хімічною промисловістю? Як будуть вирішуватися проблеми, які стоять перед українським АПК і ВПК?

Хто наважиться на економічні прогнози? На жаль, досі політичні лідери і топ-чиновники не хочуть ділитися цими прогнозами.