В Україні є установи, які допомагають людям правильно управляти особистими фінансами

Мало хто знає, але в нас є фінансові установи, які допомагають людям правильно й економічно грамотно поводитися зі своїми заощадженнями, підвищуюи свій рівень життя.

Ця інформація викличе великий інтерес. І ось чому. Під час ділових зустрічей іноземних інвесторів із представниками фінансово-економічного блоку Кабміну і держрегулятора, аналізуючи “між рядків” їхні заяви та меседжі, у мене залишилася така суха вичавка. Тому беру на себе сміливість висловити такі міркування й чіткі висновки.

Отже, сам факт того, що дуже серйозно обговорювалися речі, що мають досить тривалу перспективу їхній практичної реалізації, свідчить про те, що упродовж найближчих 3-5 років головними трьома сценаріями для економіки України будуть: по-перше, первинні публічні розміщення цінних паперів (IPO) українських підприємств реального сектору; по-друге, розвиток фінансових похідних, де базовими активами є зерно, електроенергія тощо; по-третє, впровадження новітніх технологій з управління особистими фінансами високодохідних громадян.

Мало хто знає, але в нас є фінансові установи, які допомагають людям правильно управляти особистими фінансами (нехай навіть невеликими заощадженнями). Але зате ці українці починають поводитися більш активно й економічно грамотно, а також вони підвищують свій рівень життя. Більше того, фінансові посередники роблять життя цих людей більш стабільним і прогнозованим. Правда, в цьому бізнесі ми робимо лише перші кроки, а в Китаї, наприклад, цей напрям діяльності на фінансовому ринку давно вже став цілою індустрією.

Новини за темою: Варіантів виведення України з кризи вистачає, але у влади немає бажання це робити
Також стало цілою індустрією в КНР і первинне публічне розміщення цінних паперів (IPO), а у нас – справжня цілина, неоране поле. Китайці готові нам допомогти своїми технологіями та ліквідністю, а за нашою владою – удосконалення законодавства під стандарти ринків з якісними економіками. Так, час нам нарешті ставати цивілізованими. Більше того, розмовляючи з інвесторами з Китаю, розумієш, як важливо Україні увійти у вік прагматизму. Чи не тому глобальна економіка прискорює темпи свого розвитку, а ми – ні, і є велика небезпека нам безнадійно відстати.

А за рахунок чого ми могли б прискорюватися? Зокрема, у нас є такі елементи економіки, які блокують вихід з рецесії, блокують економічне зростання.

Ось, наприклад, дефіцит інфраструктури не дозволяє розвиватися великим українським містам і становленню несировинної економіки. Зате додаткові вкладення в цю інфраструктуру і, насамперед, на борговій основі механізму “борг під приріст майбутніх податків” могли б дати потужний поштовх виходу економіки України на нові і стабільні темпи зростання. І таких інфраструктурних проектів у нас чимало, які могли б дати, в тому числі, зростання зарплат і продуктивності праці. Але для цього треба розвивати національний фондовий ринок і особливо внутрішній ринок спільного інвестування.

Якраз про це говорили, спираючись на власний дуже успішний досвід, інвестори з КНР, які минулого тижня прилетіли до Києва з великою інвестиційною програмою. У цьому контексті минулої п’ятниці, 9 червня, відбулося конструктивне обговорення етапів побудови сучасного українського ринку деривативів у голови Національної Комісії з цінних паперів та фондового ринку за участю голови правління Тяньцзинского акціонерного товариства “Бохайська товарна біржа”, який напередодні підписав договір з Фондом держмайна України про покупку 99,9% акцій Українського банку реконструкції та розвитку.

Звичайно, це чудово, що колеги з-за кордону діляться з нами практикою своєї діяльності, але і наш уряд, і особливо Верховна Рада повинні турбуватися про створення в країні сприятливого інвестиційного клімату. Проте досі народні депутати ніяк не можуть ухвалити у другому читанні та в цілому проект закону України “Про організовані ринки і деривативи”. Адже віддача від інвестицій, як неодноразово зазначали наші китайські колеги, настає одразу, ну хоча б від зростання інвестиційного попиту. Наприклад, кожна вкладена гривня в інвестиції може дати в силу інвестиційного мультиплікатора орієнтовно 1,5-2 гривні додаткового попиту в українську економіку.

Слід зауважити, що між Китаєм і Європою по шовковому шляху 63 країни, включаючи Україну. Чи зможемо ми досягти спільного інвестування своїх інфраструктурних проектів? Чи повірять в нашу відкритість і готовність до торгової інтеграції? Або знову нас різні голоси, куплені українськими олігархами, будуть лякати китайським домінуванням і нерівноправним діалогом? Нарешті, як скоро політичний діалог, а президент Петро Порошенко ще 17 січня цього року в швейцарському Давосі зустрічався з головою КНР Сі Цзіньпіном, конвертується у взаємовигідну економічну взаємодію?

До речі, як уточнюють китайські колеги, назва англійською мовою “Один пояс – один шлях” китайською звучить по-іншому – “Ініціатива шляху і поясу”, що набагато глибше за змістом. І все ж без розвитку у нас в Україні організованих ринків і хеджування ризиків до нас не прийдуть великі іноземні інвестори. Плюс для інвесторів з-за кордону важливо побачити довіру внутрішніх інвесторів до рішень влади щодо розвитку національного ринку цінних паперів і до нових фінансових та інвестиційних інструментів.

Правда, останнім часом власники так званих “золотих матраців” все більше стали орієнтуватися не на банківські депозити, а на інші джерела і способи збереження своїх коштів. Вітчизняні інвестиційні інструменти стають для них все більшою добавкою до дуже ризикованих звичайних банківських заощаджень. Тим більше що до кінця поточного 2017 року експерти очікують банкрутство ще не менше 30 українських банків.

Тому сьогодні головна мета на українському ринку спільного інвестування – це гарантувати інвестору будь-який ризик, навіть якщо не дай Боже щось трапиться з підприємством, в бізнес-проекти якого були інвестовані залучені гроші. І, звичайно, в ці дні основний орієнтир на досить привабливу дохідність, вищу, ніж банківський депозит. Це цінні папери – ліквідні, в перші 1,5–2 роки продавати їх взагалі не вигідно, щоб не втратити чималу частину прибутковості.

На закінчення хотів би зауважити, що вирватися з бідноти – це не інтерес кого-небудь з іноземних інвесторів, це має бути наш національний інтерес. Плюс відкритість економіки та ринків в обидві сторони. По-іншому, як ми переконалися останніми роками, це працювати не може. І ми – країна з величезними економічними можливостями, але не з освоєними ще багатьма маршрутами. Тільки б з нашими доморощеними “політичними конструкторами” однаково успішно навчитися торгувати і з Заходом, і зі Сходом. А Китай незмінно буде рухатися до Європи, будуючи інфраструктуру в Україні і допомагаючи міжнародній торгівлі. Дуже хочеться в це вірити.