Проукраїнська журналістика — це моє життя.
З 14 років я публікувався в районних газетах на Чернігівщині й Луганщині. В 1990 році через відсутність зв’язків та забезпечених батьків не поступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, після чого півроку працював трактористом. Згодом того за батьківської підтримки відповідального секретаря київської комсомольської газети «Молода гвардія» В. Авдєєнка влаштувався на роботу у це видання кореспондентом відділу інформації.
Далі працював редактором газети “Комерційні вісті”, редактором додатку “Політика” газети “Правда України”, головний редактором газет “Політика” і «Свобода». За правду мене переслідували. У 1999 році за позовом Генеральної прокуратури вихід опозиційного видання «Політика» було заборонено рішенням судді Московського (тепер — Голосіївського) районного суду м. Києва С. Цисаря «за розголошення державної таємниці». За особистим дорученням Президента Леоніда Кучми мали місце численні спроби незаконно закрити газету «Свобода». Силові структури систематично тероризували редакцію та друкарні. Тиражі неодноразово вилучались співробітниками спецпідрозділів міліції та СБУ і знищувалися, зокрема, топилися в річці. У 2000 році я був засуджений суддею Мінського (тепер — Оболонського) районного суду м. Києва С. Волковим до трьох років позбавлення волі умовно, із забороною впродовж трьох років займатися журналістською діяльністю за наклеп на в. о. прем’єр-міністра України В. Дурдинця. У 2006 році Європейський суд з прав людини визнав цей вирок таким, що порушує права людини і постановив виплатити мені 3 тисячі євро компенсації.
У 2002 році рішенням судді Соснівського районного суду м. Черкас В. Кузьменка був заарештований за «опір 15 працівникам міліції», які намагалися вилучити з друкарні тираж газети «Свобода». 9 діб провів у Черкаському ІТУ. Був звільнений під тиском вітчизняної громадськості та міжнародної спільноти, яка вимагала припинити репресії проти опозиційного журналіста.
Фах журналіста потрібен для розвитку державності, бо інформація керує світом в добу сьогодення, а кожен громадянин має право знати правду. Дорогі колеги, не забувайте, будь ласка, яку відповідальність Ви несете перед Богом, Україною та нащадками. Відтак бажаю Вам правди та можливості її сказати, щастя і доброї долі, взаєморозуміння з людьми й успіхів на ниві життя, незламної сили волі і гострого слова!
