Агонія «Східного партнерства»
Оцінити результати саміту «Східного партнерства» у Ризі – це як оцінити, скільки води у неповному стакані. Як на мене, він майже порожній. Принаймні, води з нього не напитися, хіба що пригубити.
Проблемою саміту від початку було зберегти обличчя усіх його учасників – як лідерів країн Європейського Союзу, так і країн-партнерів, у ситуації, коли політика «Східного партнерства» вочевидь вже вичерпала себе і зайшла у глухий кут.
З одного боку, шість «східних партнерів» ЄС, до яких належить і Україна, нині нагадують лебедя, рака та щуку з відомої байки. Україна, Грузія та Молдова прагнуть євроінтеграції і вбачають у партнерстві механізм підготовки до майбутнього членства в ЄС. Білорусь і Вірменія долучаються до кремлівського проекту Євразійського Союзу. Азербайджан же хитро маневрує між Москвою та Брюсселем.
Тож жодна спільна стратегія щодо них, жодні спільні інструменти і механізми не можуть бути застосовані. Що і зафіксувала вихолощена спільна Декларація, яка фактично перейшла на індивідуальний підхід до «партнерів».
А з іншого боку, багатослівна, але по-суті пустопорожня Декларація саміту – це фіговий листок, призначений для прикриття розгубленості Європи перед обличчям нової войовничої Росії, яка збройною агресією проти України висуває свої претензії як мінімум на контроль за усією східною Європою. Як і для прикриття відсутності східної стратегії ЄС, адекватної новим викликам.
Фактичну жалюгідність результатів саміту для самої України Президент Порошенко та МЗС прагнуть приховати за пафосними заявами про начебто зняття політичних перешкод до запровадження ЄС безвізового режиму для українців та необхідність вирішення виключно «технічних» питань. Намагаючись роздмухати з цієї результативної «мухи» видимість «слона». Хоча й у цьому окремому питанні так звані «технічні» перешкоди, насправді, існуватимуть аж до ухвалення лідерами країн ЄС реального політичного рішення про надання Україні безвізового режиму. Вже десь у 2016 році, а то й пізніше.
Тож Ризький саміт «Східного партнерства» лише підтвердив мій висновок щодо саміту Україна–ЄС у Києві місячної давнини – залякана Путіним Європа та Захід вцілому не готові ухвалити стратегічне політичне рішення на користь України як невід’ємної складової європейської цивілізації та виділити під це належний ресурс – політичний, фінансово-економічний, військовий та гуманітарний, зокрема і візовий.
А отже, стратегічна невизначеність ЄС та Заходу щодо майбутнього України, на жаль, продовжується та закріплюється. А значить, нам слід примножити наші зусилля, щоб це змінити
