На самому суді у Гульвіченка і Черняка я сьогодні не була.
Дуже хотіла піти, але були невідкладні справи. Зрештою туди висунулись “кавепешники” мало не повним складом, тож я особливо не хвилювалася. Всіх судів не відвідаєш.
Але коли прочитала, що хлопці порізали вени, і їх везуть в лікарню швидкої допомоги – поїхала туди.
Для тих, хто відвідує засідання у цій справі причина такого вчинку хлопців цілком зрозуміла. Захистом було вичерпано всі можливі важелі. Але майже два роки герої Майдану за гратами без доказів провини, а прокурор під час розглядів питання по запобіжному заходу говорить, як та папуга про “наявні ризики”, не утруднюючись ці ризики конкретизувати.
Це перші політв’язні післяреволюційного періоду. За час, що пройшов, молодший з двох, Лесь Черняк, вступив до університету ім. Шевченка на юридичний факультет. Щоправда, керівництво факультету хотіло позбутися студента-в’язня. Лише після протесту біля університету за участі громадських активістів та журналістів, організованого ЧорКомом, керівництво вишу погодилось надати Олесю умови для навчання.
Так, але я, власне, хотіла розповісти про лікарню. Коли я приїхала, хлопці були на перев’язці разом з конвоєм. Власне, мене цікавила одна річ. Я хотіла подивитись журнал реєстрації у приймальному відділенні. Тобто, як зафіксовано даний випадок в журналі Київської міської лікарні швидкої допомоги.
Для чого? Розказую. 1 вересня Богдана Тицького привозили в цю лікарню з Печерського РУГУ зі зламаною рукою. Але, наклавши гіпс, лікарі дали згоду, щоб він прямував до ІТТ. Що було потім, ви знаєте. В ІТТ нема медчастини, перелом був зі зміщенням, піднялася температура, почалося запалення, на суді Богдан знепритомнів, лікарі швидкої, які насилу пробилися до Тицького відвезли його знову ж таки в ту саму лікарню, де йому потім більше місяця рятували руку.
От. І коли я робила звернення до прокуратури з приводу тих лікарів, які виперли Богдана в ІТТ, через що він мало не втратив руку, то виявилося, що той візит, 1 вересня, в лікарні ніяким чином не зафіксований.
Тому, власне, я хотіла пересвідчитись, що вони належним чином зафіксували Черняка і Гульвіченка в журналі.
Але коли я з цим питанням зайшла у приймальне відділення, там якраз був начальник конвою. Побачивши мене він почав щось шепотіти лікарям і звати їх поговорити в коридор. Я пішла за ними в коридор. Тоді начальник конвою взагалі втік, а лікар накинувся на мене, щоб я залишила приміщення. Більше того, коли я почала фотографувати лікарів приймального відділення, у них почалася просто якась істерика. Ясно що я розповіла про це нашим активістам, які були неподалік, і вони теж прийшли у приймальне відділення. Сюжет про цей візит вже був у новинах.
Лікар так тікав, що збив з ніг нашу Іскру (Марічка Іскровська). Я геть не розумію досі, що вони приховували і чого так нервувалися?
