Падіння життєвих стандартів українців є особливо помітним на тлі багатих сусідів з ЄС

Сьогодні багато експертів схиляються до того, що протягом найближчих років економіка України, втративши чимало ринків збуту, зможе рости переважно на внутрішньому попиті.

Тим більше, що зараз імпорт і зовнішньоекономічна діяльність не вносять достатньо в економічне зростання (принаймні в останні роки). І особливих змін щодо поліпшення цієї ситуації не передбачається.

А от на внутрішньому ринку є досить місткі галузі з точки зору потенціалу зростання попиту, які можуть розвиватися з випереджальними темпами. Це і АПК, і сектор житла, і інфраструктура, і багато сегментів внутрішнього споживання, а також сектору послуг у великих містах.

Як відомо, внутрішній попит у нас підтримується за рахунок споживання. А на що він іде? Зі 100 грн приросту 53-57% покриваються інфляцією, 22-25% – імпортом. І лише одна гривня із п’ятдесяти стимулює внутрішнє виробництво.

З допомогою наших внутрішніх інвесторів ми разом могли б створити вкрай необхідний для України замкнутий цикл, де споживачі будуть породжувати економічне зростання, те своєю чергою впливатиме на зростання ВВП, а із зростанням валового продукту українці будуть значно більше витрачати грошей. Але й ми повинні бути готовими торгувати з усіма. Наші виробники, випускаючи товари, звісно, хочуть, щоб інші їх у них купували.

Іншого нам не дано, у нас банківська або фінансова інфраструктура є дуже слабо розвиненими в порівнянні, наприклад, з лідером у цій сфері – США. Наша гривня не може змагатися з доларом, і нарешті наші “умільці” не здатні на такі величезні фінансові піраміди, які будують на Заході.

Тому нам у центрі Європи залишаються тільки дорогі інфраструктурні проекти, а їх ми без довгих інвестиційних грошей не побудуємо. При цьому в Україні буде створено чимало нових робочих місць, а значить, буде більше фінансово стійких місцевих споживачів, які купуватимуть значно більше товарів та послуг.

Звичайно, багато з цих послуг – неторговані, їх не будуть експортувати, тому що ці види послуг споживають лише всередині країни. Але саме вони будуть розвиватися набагато швидше, ніж інші сектори української економіки. Це особливо важливо розуміти уряду і народним депутатам – коли національні ринки досягають певного рубежу, де відбувається перелом в економіці. Для цього потрібен комплексний аналіз ситуації на внутрішньому ринку, а після конкретних пропозицій слід визначитися, як ми діятимемо далі.

Стара економічна модель, а з нею і колишня грошово-кредитна політика вже не працюють. Це, сподіваюся, розуміють всі. Ось чому треба активно шукати новий мотор зростання української економіки. Однак цього мотора у Кабміну і Верховної Ради поки немає.

Принаймні в експертному співтоваристві про це ще не кажуть. Немає розрахунків і концепцій прискорення нашої економіки на найближчі хоча б 2-3 роки вище трендів світових ринків у 1,5-2% на рік. Для нас це дуже мало. ВВП України повинен рости щонайменше на 4% на рік, враховуючи ефект низької бази.

Судіть самі: до кінця 2016 року ВВП України склав трохи більш ніж 90 млрд дол., тоді як у 2013 році він становив 183 млрд дол., а національний дохід на душу населення ледь підібрався до 2600 дол. Так і Міжнародний валютний фонд не так давно виступив з невтішним прогнозом зростання ВВП на 2% нинішнього (2017) року.

У своєму регіональному травневому економічному огляді аналітики фонду також прогнозували зростання нашого ВВП в 2018 році на 3,2%. Далі динаміка внутрішнього попиту повинна скласти: в 2017 році – 4% і в 2018 році – 3,9%, а реальне зростання експорту в 2017 році – 2% і в 2018 році – 3,4%. Однак місяцем раніше Національний банк України, навпаки, знизив прогноз зростання ВВП у 2017 році до 1,9% і підвищив на 2018-2019 рр. до 3,2 та 4% відповідно.

Але поки що ми відстаємо від світових трендів зростання промислового виробництва і загалом зростання світової економіки. І при цьому політики, вигодувані нашими олігархами, із завидною завзятістю продовжують нав’язувати населенню ідею “жити в борг, жити невідповідно до своїх достатків”.

Але незабаром настане час всім нам за це розплачуватися, оскільки всі доходи майбутніх періодів ми вже проїли. Тому не за горами той день, коли цей божевільний проект наших політиків впаде нам на голову, позаяк падіння життєвих стандартів українців особливо є помітним на тлі багатих сусідів з Євросоюзу. І особливий жах у пенсіонерів викликають ціни на продукти харчування.

Як жити на 1500 гривень пенсіонерам, особливо в селі?! Навіть садити яблуні і помідори, як раніше, невигідно. Супермаркети в Києві завалені польськими і турецькими фруктами та овочами, які хоча й зовсім несмачні, зате красиві і дешевше наших місцевих. Це гірка правда сьогодення. Водночас за оренду земельного паю в розмірі 1 га спритні бізнесмени можуть запропонувати понад 100 дол., що для сільського пенсіонера, що живе на 50 дол. на місяць, це рідкісна можливість підняти хоч якісь гроші зі своєї землі.

Ось так і живуть українські селяни, кожен з яких у середньому володіє 4 га землі сільгосппризначення. І великі підприємці-власники банків землі радять їм брати гроші за землю, поки ще дають. Активно займають свої позиції на ринку землі України й іноземні корпорації. Всі чекають початку легальної приватизації землі. Ні, не може Україна розвиватися, як бізнес-проект певної групи олігархів. Чому цього не розуміє наше громадянське суспільство? Не знаю.

Невже незрозуміло, що ці власники фінансово-промислових груп, якщо б їхня воля, давно б скоротили всіх бідних і жебраків, хто не приносить їм прибутку. І цим дуже небезпечним курсом ми йдемо з кінця лихих 90-х років. Якщо і далі це триватиме, то ми можемо взагалі втратити здатність захищати й те, що у нас залишилося. Вже тільки тому нам потрібен новий національний мотор соціально-економічного розвитку країни.