Оголошення підозри Насірову може змінити відносини влади та суспільства

Оголошення підозри голові Державної фіскальної служби Роману Насірову, поза всяким сумнівом, може стати подією, здатною змінити взаємини у владі та відносини влади та суспільства.

Ще жодного разу з часу Майдану уваги правоохоронних органів не привертав увагу не просто чиновник такого високого рангу, але – системоутворюючий гравець. Ще жодного разу нові антикорупційні інституції не звинувачували людину, що є однією з провідних чиновників чинної влади. Це і означає вододіл.

Але цей вододіл – на роздоріжжі. Він передбачає, щонайменше, три варіанти розвитку подій.

Перший – що в країні починається тотальна боротьба з корумпованим чиновництвом. В результаті за підтримки глави держави і уряду відбувається очищення влади, реформи стають більш ефективними, можливості оновлення країни в найкоротші терміни – більш реальними.

Цей варіант видається малоймовірним через корумпованість не тільки влади, а й суспільства в цілому.

Тотальна боротьба з корупцією є можливою тільки при зміні правил гри з подальшим перетворенням суспільства «тіньовиків» і контрабандистів на державу чесних платників податків.

А у суспільства є запит швидше на боротьбу з чиновниками – тобто, простіше кажучи, на репресування багатих. Саме тому тотальна боротьба з корупцією в Україні приречена на поразку і імітацію реальних дій.

Другий варіант – умовно «італійський», операція «Чисті руки». Він має на увазі тотальну боротьбу з корумпованим чиновництвом при збереженні існуючих правил гри. Але при цьому сама боротьба стає некерованою, влада – в цілому, як соціальна група – гине під руїнами кризи і на сцені з’являється нова корумпована група «рятівників Вітчизни», яка зосереджує в своїх руках всю повноту влади і контроль над фінансовими потоками.

Так було в Італії за часів, коли після успішної антикорупційної боротьби до влади в країні прийшов мільярдер Сільвіо Берлусконі. Повоєнна італійська держава при цьому фактично перестала існувати, а на її місці виникла ефектна «імітація» державних інституцій – так би мовити, для Європи. Такий шлях для України більш імовірний, ніж попередній.

Але є і третій шлях – якщо спроба заарештувати Насірова і вручити йому підозра стала просто сигналом для чиновників. Не варто переходити до табору опонентів і вважати себе самостійним гравцем.

Потрібно з більшою увагою ставитися до зауважень з Банкової. На користь цієї версії говорить те, що затримання Насірова відбувалося в кращих традиціях номенклатурного «мєждусобойчіка».

Звинувачення голові Державної фіскальної служби були висунуті перед днем ​​народження – улюблений час для сигналів. Саме висунення звинувачень відбувалося в режимі ефектного нічного шоу в палаті «Феофанії» – так зазвичай діють російські борці з корупцією.

При цьому як привід для звинувачень було вибрано сприяння не кому-небудь, а Олександру Онищенку – людині, яка зараз є одним з інструментів компрометації президента Петра Порошенка на Заході.

Ясно, що Насіров, чиєю опорою у владі було розуміння системних правил гри, не міг надавати Онищенку преференції самостійно. Важливо, що саме він за ці преференції і постраждав. Саме за ці преференції, а не за щось ще.

Такий шлях антикорупційної боротьби – вже не італійський, а російський. Президент Володимир Путін не зупиняється перед арештами системоутворюючих чиновників, міністрів, глав регіонів: досить згадати про колишнього міністра економіки Улюкаєва, колишнього міністра оборони Сердюкова, колишнього заступника міністра фінансів Сторчака.

Одночасно позиції самого Путіна і його найближчого оточення залишаються непорушними, номенклатура перебуває в жасі і відданості, силові структури конкурують між собою в «оформленні винних». Але найголовніше – ніхто не дивується тому, що за корупційні злочини може бути засуджений не тільки колишній міністр, а й опозиціонер, який-небудь Навальний або Ходорковський.

Тому що перед Путіним усі рівні. І якщо можна за корупцію заарештувати корупціонера, то чому не можна – антикорупціонера? Питання про те, хто корупціонер, а хто ні вирішується в адміністрації президента.

Третій шлях розвитку подій представляється для України найбільш імовірним. Але якщо влада виявить слабкість, не зможе контролювати антикорупційні структури, якщо в діяльність цих структур втрутяться західні друзі або російські вороги, події підуть іншим, «італійським» шляхом.