Мер Луцька був справжнім українцем

Помер міський голова Луцька Микола Романюк, чи хороший він був мер – це виключно лучанам судити, а якою людиною був – тут розкажу, мабуть, і я.

Спілкувались ми аж один раз. Але мені цього зазвичай достатньо. Вшанування роковин Голоду. Микола Ярославович дістає папірець і починає читати.

Після виступу митрополита Михаїла (один з найсильніших спікерів цієї країни) будь-який виступ виглядатиме слабеньким. А тут – ще й з папірця!.. Але Романюк старався виглядати переконливо. І був таким. Після останніх слів сказав церемоніальне, водночас – мені видається – абсолютно щире “Слава Україні!”, перехрестився і провів очима по людях, котрі стояли поряд, чекаючи схвальних кивків або навпаки. Зупинився поглядом на мені.

Стовідсотково не впізнав. А на депутата Верховної Ради я в принципі не схожий. Кивнув йому схвально (щоб відчепився) – і його очі поїхали далі.

А потім була одна з найдушевніших розмов у моєму житті. Романюк згадував дитинство. Розповідав прості людські історії.

Питав у лучан, які підходили привітатися з бургомістром, чим кому допомогти, чи відремонтований під’їзд, чи у нормальному стані зупинка транспорту, як себе поводить ЖЕК. Взагалі не говорив про політику – а меру в дійсності так і треба. Він про місто має думати.

Про людей. Разом з тим йому боліло, що з країною щось не так. Він був справжнім українцем. Символічно, що народився 24 серпня. Добра світла людина.

Дякую Вам. Сумую. І від щирого серця співчуваю рідним Миколи Ярославовича. R.I.P.


Loading...