Дід Ваня

Мій прадід Іван Іванович Караваєв.

Учасник Сталінградської битви. Нагороджений медаллю за оборону Кавказу, де був поранений. Завзятий комуніст. Член Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків).

У 1946 році фронтовик Караваєв спалив свій партквиток ВКП (б) у печі.

Народився Іван Іванович у 1910 році у Воронежській губернії у родині чоботаря. У 1930-х роках поїхав на Донбас на заробітки. Працював охоронцем на шахті на Луганщині. У їдальні шахти познайомився з посудомийкою Пелагеєю Андріївною Бондаренко, своєю майбутньою дружиною. У 1939 році у них народилась донька Жанна, моя бабуся. Там , у тодішній Ворошиловградській області і осіли на якийсь час: спочатку на станції Щотове під Антрацитом, потім – у Сватово.

До народження моєї бабусі у Івана та Пелагеї було ще двоє дітей – Павло і Таїсія. Вони померли зовсім маленькими. Чому – баба Жанна не знає, мама їй так і не сказала. Думаю, причина – Голод. Але одно не знаю.

18342608_1927247100634344_3428476180119344185_n

У 1945 більшовик Караваєв повернувся з війни і рік …не міг знайти роботу, не знаючи, як прогодувати дружину і донечку. Отак, блядь, совєтская власть ценіла подвіг фронтовіков.

Пішов дід Ваня за правдою у райком партії. І мав там задушевну бесіду:
– Допоможіть мені знайти роботу, будь ласка.
– Нічим не можемо вам допомогти.
– Як? Я ж на війні був…
– Не ми тебе туди посилали. Відчепись!

Прийшов Іван Іванович додому, випив стакан горілки, розпалив піч і кинув туди червоний партквиток зі словами: “Гори воно к єбєням!..”.

Баба Поля ледь не вмерла з переляку. Боялась, що хтось дізнається – і діда посадять.

Посадили. Але аж у 1951 році. І не за те.

Від бідності і безробіття, а ще більше – від жаху Голодомору – родина втекла на Західну Україну, в Рівне, де жила Юлія, сестра Пелагеї. Там дід Ваня влаштувався завідувачем складу мила і солі.

18342155_1927247113967676_8582600601229204421_n

Під час перевірки ОБХСС була помічена недостача. Довести провину Івана Івановича так і не довели, оскільки ключі були не лише у нього, а і у кількох робочих. Менше з тим, діду дали 10 років за розкрадання народного майна. Просидів 8 – і був амністованих під час хрущовської відлиги. Сидів у Архангельській області.

В тюрмі здоров’я Героя оборони Кавказу сильно підірвалось. Після звільнення він сильно хворів. Помер у Рівненській обласній лікарні у 1970 році. Гра долі: лікуючим лікарем Івана Івановича була гематолог Людмила Панасівна Карп’юк. Баба Жанна, провідуючи помираючого батька, запам’ятала цю лікарку з великим і добрим серцем. У 1979 році Жанна Іванівна і Людмила Панасівна зустрілись знов. На весіллі своїх дітей Сергія і Оксани, моїх батьків.

Пом’яни Господи у Царствії Своєму раба Твого Івана…