Обов’язково подивіться – і світ стане трошки добрішим.
Віталік Терещенко, учень 4 класу Борзнянської школи-інтернату Чернігівської області. Бачиш таких дітей – і розумієш, що з таким прийдешнім поколінням ніхто і ніколи не здолає українців.
Щоразу, коли приїзджаю в дитбудинки-інтернати, болить серце. Часто діти в них живуть, в принципі, в хороших умовах, як тут, у Борзні. Ніхто не замінить їм мами і тата, але умови для життя цілком пристойні. Закінчують інтернат – …і вони вже нікому не треба. Багато з них спивається, веде асоціальний спосіб життя, рано йде у вічність…
Не тому, що чимось гірші. Просто їм реально важче знайти себе у житті. Тому прийнято думати, мовляв, якщо ти інтернатівський – значить, ти пропащий. Але це зовсім не так, якщо вірити в себе – все буде добре. Особисто знаю інтернатівців, які стали лікарями, викладачами, підприємцями, мерами і т.д.
Колись, років 35 тому на сцені цього ж інтернату стояв такий самий пацан. І теж щось співав.
Звали його Олег Ляшко.
