Час розплати ще прийде

Три роки тому, 9 березня 2014 року, після мітингу біля пам’ятника Шевченка пішов прогулятися парком.

Був напрочуд світлий сонячний день. Після холодної гарячої зими кожен промінчик ясного сонечка викликав радість, ніби нагадуючи, що країна таки мусить змінитися. Це було єдиною розрадою після дня минулого, коли нас протримали сім годин в аеропорту Сімферополя, так і не випустивши на Кримську землю.

Дзвінок. Телефонує Олег Ляшко:
– Ти далеко відійшов?
– Та ні, поряд.
– Під’їдь… – і називає місце. По голосу чую, що він задумав, як каже Тетяна Близнюк, нєкоє тітушнічєство в харошом поніманії слова.

– От підарасти!.. Ти диви, шо в Луганську роблять, суки… На моїй, блядь, Луганщині.., – каже пан Олег замість “добрий день”.

В Луганську сєпари якраз захопили обладміністрацію, повісили свою червоно-зелено-чорну ганчірку замість нашого синьо-жовтого стягу. Одним словом, кошмар.

Випили каву і вирішили, що зачинщика треба зловити, вивезти в Київ і здати в СБУ. Те, що колись за це можуть вписати “викрадення людини” – навіть не задумувались (Юрій Віталійович, це вам на замітку, а то ви до “несплати податків” причепились, як п’яний до радіо).

Зібрались швидко. Полетіли пан Олег, декілька хлопців з його безпеки, Олександр Гулак, Білецький з Черкасом і я. У Черкаса з документів була тільки довідка про звільнення з тюрми, але на борт пустили, дізнавшись, що він летить на Схід захищати Україну.

В Луганську Григорий Пригеба познайомив нас з Темуром Юлдашевим, який мав допомогти із силовою акцією. Темур виявився не лише відважним козакою, а і людиною, з якою можна говорити годинами про все на світі. Щирий. Дуже добрий. Батько п’яти дітей. Згодом Темур загинув на фронті…

Якась квартира на першому поверсі. За атмосферою вона нагадувала Будинок профспілок часів Майдану, тільки в меншому масштабі, та і більше бардака. “Ставка губернатора в екзилі” – подумалось мені, коли побачив там тодішнього голову Луганської ОДА Михайла Болотських – будівля обласної адміністрації на той момент, нагадаю, вже була зайнята сєпарами.

Майбутній губернатор Ирина Веригина пригощала чаєм і бутербродами. Приїхав начальник обласного МВС Гуславський. Переляканий. Загітувати його на якісь реальні дії було не можливо. Він так говорив, що здавалося, чоловік от-от помре від інфаркту.

Якось спонтанно виник штаб порятунку Луганська. Пан Олег взяв оперативне керування – і в цьому бардаку з’явився хоч якийсь порядок. Мені доручили висвітлення, дали з АП контакти Олександри Сочки і Ганни Вахоцької, щоб було до кого звернутися. За допомогу їм щиро вдячний.

Власне, певний час писати щопівгодини нову заяву і поширювати її – це і була вся діяльність штабу. Керівництво області і місцеві силовики наполегливо відмовлялися послухати Ляшка і застосувати до терористів силу. А час показав, що дарма! Там, де до ватноі наволочі застосували правильні методи – розгін, затримання, звільнення адмінбудівель і т.д. – нині Соборна Україна. Там, де вели переговори, втрачаючи час – тимчасово окуповані території і ріки крові.

Декілька годин похмурих очікувань. Чай, бутерброди, сигарети. Потім пан Олег зібрав нараду вузьким колом і ми вирішили самотужки затримати організатора сєпарського бєспрєдєлу.

Що, власне, і відбулось. Захоплення Луганської ОДА – очевидно, за командою Єфремова – організовував його помічник Арсен Клінчаєв, депутат обласної ради.

Маючи інфу, що Клінчаєв знаходиться у Главку МВС і веде переговори з його начальником Гуславським, ми приїхали і без допомоги силовиків затримали його – ех, як красиво Сашко цю падлюку заламав, хоч у кіно-бойовику показуй – погрузили в автомобіль і повезли в аеропорт з метою направити в Київ і передати в СБУ. Всеволод Філімоненко все це знімав. Це при тому, що він на той момент ще жив у Луганську і не міг не розуміти, якими можуть бути наслідки.

По дорозі Клінчаєв, даруйте, всрався. В прямому значенні слова. Коли побачив ствол в руках одного з побратимів.

По дорозі, вже біля самого летовища, пану Олегу подзвонив один з тодішніх керівників держави і почав уламувати відпустити Клінчаєва. Мовляв, йому дзвонив Єфремов і пообіцяв, що взамін звільнять Луганську ОДА і ситуація в області стабілізується. Прізвище не згадую навмисно. Бо знаю, скільки цей достойний чоловік зробив заради збереження України. І чим тоді ризикував. У цій ситуації він просто помилився. І не знаю, чи не помилявся б я на його місці тоді. Критикувати завжди дуже легко. А задуматись над тим, що людина переживала в ті моменти – це незрівнянно важче. Він помилився фатально. Адміністрацію таки звільнили, щоб …через день захопити знову.

Бог свідок, я був проти. Ніби відчував. Сварився до останнього. Отримав від Батька такий удар по кадику, що кілька наступних днів почасти ковтав слова. Він теж хотів, як краще. І йшов на ризик свободою, здоров’ям і навіть життям. Чи можна уявити для сєпарів на той час більш (та і сьогодні) більш ласу здобич, аніж Ляшко? Так отож. І коли йому чимось дорікають – просте питання: а чим тоді займались ви?

Але я знаю, що був правий. Від того, правда, не легше. Темур – в могилі… Луганськ – окупований… Клінчаєв – ніби на волі… Його навіть бачили через якийсь час на березі Дніпра в Гідропарку Києва за смаженням шашликів. Де він зараз – не знаю. Думаю, у Московії. Але час розплати ще прийде.